Конопля тримм Бежецк

Все началось когда я, как обычно, бродил по улицам этого стремного района. Глазки мои стекленели, а мозг все еще остался в тумане от прошлой закладки. Чувствовал я себя не на 100 процентов, и вот тут на горизонте появился мой старый приятель, назовем его Бардак.

Бардак, настоящий эксперт по наркотикам, был моим проводником в мир "зеленого драпа". Он обещал мне, что я могу не только наслаждаться этим токсиком, но и еще и неплохо заработать.

Очередное свидание с Бардаком проходило на задворках одной заброшенной смотровой башни. Он достал из кармана жмых маковой соломки и стал мудрить с ней. Что-то там эфедринили, что-то дабавили, а потом черное полотенце превратилось в настоящие шишки марихуаны.

Бардак обучил меня всему процессу: как выбирать покупателей, как прятать товар, как обманывать полицию. За пару недель мои знания росли так же быстро, как моя зависимость от гидрокодона.

Экспериментировать с драпом я начал дома. Полки в моей комнате были забиты закладками, а сигаретные пепельницы служили мне для хранения таблеточек. Все это было моим маленьким секретом, который позволил мне скрывать мою настоящую личность от окружающих.

Не успел я стать мастером открывания закладок, как началась моя карьера наркоторговца. Бардак привел меня к своему поставщику, назовем его Трэш. Трэш был настоящим гигантом в этой индустрии, и всегда имел прекрасные связи.

Однажды Трэш привез мне новую партию закладок. Я открыл коробку и внутри увидел самые свежие шишки марихуаны, какие только могут быть. Брайтлик, дикий штурм и экстремально высокий уровень токсика - все это были именно эти крошечные шишечки.

Я развернул настоящую джунглевую операцию. Поставил стол в центре комнаты, засыпал на него драп, и начал сортировать по качеству и размеру. Хорошие шишки шли на экспорт, плохие уходили в таблеточки для друзей.

Мой бизнес рос с каждым днем. Я нашел клиентов среди своей молодежной тусовки, которым было интересно попробовать что-то новенькое. Рекламировался я только по слову "рот в рот" и никогда не пал на приманках полиции. Я был анонимным наркоторговцем, никто не знал, что на самом деле я был обычным парнем со своими тайными закладками.

Быть настоящим наркоторговцем не так просто, как может показаться. Все эти связи, поставки, прятки - это целый мир, который никогда не знал о веселье и непредсказуемости. Хотя, конечно, были и неприятные моменты.

Однажды ко мне пришел токсик, который решил задолжать деньги. Я не согласился на этот обмен, и он настолько вышел из себя, что начал угрожать мне. Бардак, мой личный охранник, сменил ему течение мыслей и наставил его на правильный путь.

Моя жизнь начала меняться. Я стал зарабатывать больше, чем когда-либо мог себе представить. На несколько дней я имел возможность жить жизнью, о которой только мог мечтать. Но с каждым днем я понимал, что не могу продолжать так жить вечно.

Так я и решил уйти от всего этого. Я продал свои последние закладки, закрыл свои таблеточки и сказал "пока" этому непредсказуемому миру. Самое главное, я понял, что я не могу долго оставаться наркоторговцем и что важнее всего - это мой собственный разум и здоровье.

Итак, ребятки, сейчас я здесь, чтобы рассказать вам свою историю. Но не забывайте, что наркотики всегда будут вокруг нас, и важно знать, как с ними обращаться.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...